Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

·        Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

·        Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

·        Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

·        Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

·        Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

·        Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

·        Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

·        Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

·        Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Як зробити дорогу до дитсадка цікавою і веселою

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти…

Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?

 Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.

 Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.

 Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».

 Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».

 І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Гра в житті дошкільника

Без гри немає та й не може бути повноцінного розумового розвитку.

Духовне життя дитини повноцінне лише тоді,

коли вона живе в світі гри, казки, музики, фан­тазії, творчості.

Без цього вона — засушена квітка.

В.Сухомлинський

У життя дітей світ входить поступово. Спочатку дитина пізнає те, що її оточує в сім'ї, в дитячому садку. Важливу роль при цьому відіграють щоденні враження від спілкування з людьми.

Дошкільник не може лише спостерігати, він прагне до активної взаємодії з навколишнім середовищем. Світ, який відкрив свої таємниці, пробуджує в дитини безліч запитань, бажання пізнати більше.

Задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання довколишнього світу допоможе гра - провідний вид діяльності дошкільника, який має багатогранний вплив на психічний розвиток дитини.

Гра— це серйозна справа й для самої дитини. Гра — це дитяча безпосередність, наївність, деколи лукавство чи здивована серйозність. Для дитини гра не завжди цікава забава, частіше — це праця, пе­реборювання себе.

Гра—це фантастичний світ, звільнений від деспотизму до­рослих, світ відкриття бажань, світ реалізації нереалізовано­го.

Діти, дитинство, гра.Ці поняття на перший погляд багатьом здаються ясними й неподіль­ними. Все так просто: якщо дитина здорова, вона звичайно грається.

Гра— це вимога юного організму й на­магання дитини пізнати навколишнє жит­тя. Дитяча гра це діяльність цілеспрямована, свідома, творча, яка зміцнює фізичні сили дитини, розвиває організаторські здібності, уяву, фантазію, творчість, об'єднує дитячий колектив.

Дошкільний період— початковий етап освоєння суспільного досвіду. Дитина розви­вається під впливом вражень від оточуючого світу, у неї рано з'являється інтерес до життя й роботи дорослих. Важливо, щоб діти самі вигадували ігри, ставили собі мету. Процес гри полягає в здісненні поставленої мети; діти складають план, обирають засоби здій­снення його. З розвитком дітей, зростанням їхнього усвідомлення складнішою стає мета, чіткішим план, потроху гра переходить у сус­пільну роботу.

Гра— найбільш доступний дитині вид діяльності, своєрідний спосіб переробки от­риманих вражень. Вона відповідає наочно-образному характеру мислення, емоційності. Наслідуючи в грі працю дорослих, їхню по­ведінку, діти ніколи не залишаються байду­жими. Враження життя пробуджують у них різноманітні відчуття, мрії про те, щоб самим керувати кораблями й літаками, лікувати хво­рих тощо. У грі виявляється переживання дитини, її ставлення до життя.

Чим приваблює дитину гра?Самим про­цесом. Але дія в грі особлива, несправжня. Вже до трьох років діти починають усвідом­лювати різницю гри й не гри, а до4—5років ця відмінність справжньої дії й ігрової вже чітко формулюється ними. «Це ж не на­справді...», «Давай, нібито я їхав....» тощо. Ці «не справді», і «нібито», тобто дії в уявній ситуації, роблять гру засобом самореалізації дитини. У грі вона може робити все, що хоче, все у неї «виходить». У грі дитина така, якою їй хочеться бути — добрий хлопчик, красива принцеса, мандрівник; у грі дитина там, де їй хочеться бути — на місяці, на дні моря, у школі. Вона учасник захопливих подій: лікує хворих, воює з драконом, гасить пожежу.

Таким чином, до гри дітей спонукає нама­гання ознайомитися з навколишнім світом, активно діяти у спілкуванні з однолітками, брати участь у житті дорослих, здійснювати свої мрії.

Гра посідає чільне місце в системі фізич­ного, морального, трудового й естетичного виховання дошкільнят. Дитині потрібна ак­тивна діяльність, яка підвищує її життєвий тонус, задовольняє інтереси. Ігри необхідні для здоров'я дитини, вони роблять її життя змістовним, повним, формують упевненість у своїх силах.

Гра— самостійна діяльність, у якій діти вступають у спілкування з ровесниками. їх об'єднує загальна мета, спільні зусилля для її досягнення, загальні переживання. Ігрові пе­реживання залишають глибокий слід у свідо­мості дитини, сприяють формуванню добрих почуттів, навичок колективного життя.

Діти граються тому, що це приносить їм задоволення. Разом із тим ні в якій іншій діяльності нема таких суворих правил, як у грі. Ось чому гра дисциплінує дітей, прив­чає їх підкоряти свої дії, відчуття й думки по­ставленій меті. Іншими словами, для дитини гра — це її незалежна діяльність, у якій вона може реалізувати свої бажання й інтереси.

Розвивальне значення гри різноманітне: дитина пізнає навколишній світ, розвива­ються її мислення, почуття, воля, формують­ся взаємини з ровесниками, відбувається становлення самооцінки й самосвідомості. У грі діти знайомляться з діями й стосунка­ми дорослих. Під час гри діти беруть на себе різноманітні ролі, ніби замінюють людей, які знаходяться між собою в певних соціальних взаєминах.

Великий вплив на поведінку дошкільника має ігровий образ. Створюючи той чи інший образ, дитина вірить тому, що створює. Роль, яку виконує дитина у грі, виховує в неї по­чуття відповідальності, прагнення довести почате до кінця. Якщо вона кине доручену їй роль або буде виконувати "її погано, то гра розпадеться, стане нецікавою... На наступний раз таку дитину товариші можуть не прий­няти у гру.

Розігруючи роль, дитина наслідує не тіль­ки ту чи іншу людину, але й її ставлення до людей, до обов'язків, почуттів, переживань. Що сильніше вона захоплена роллю, то кра­ще може керувати своїми вчинками: моря­ки слухають свого капітана, вчать новачків допомагати один одному. Захоплюючись сміливістю й мужністю льотчиків, моряків, дитина сама намагається бути сміливою, ор­ганізованою. Граючись, різка дитина стає м'якою, ласкавою, чуйною, турботливою, доброю.

Кожна гра ведеться за певними прави­лами. Ці правила диктуються змістом гри. Взявши на себе роль, дитині значно легше й успішніше підкорятися правилам, які диктує ця роль, ніж тим же правилам поза грою. Це відбувається тому, що більшість правилу грі встановлюється самими дітьми, й виконан­ня їх у ігровій обстановці приносить дітям задоволення. Вони беруть на себе роль до­рослих вибірково, відчуваючи певні симпатії до того чи іншого образу. Граючись, дитина порівнює себе з дорослою людиною, вона діє, як лікар, космонавт, будівельник, капітан, при цьому зберігаючи всі вимоги, пов'язані з роллю. Ці вимоги відповідають її інтере­сам, смакам, бажанням, стають її власними й супроводжуються непідробними почуттями радості, захопленості або, навпаки, щирого смутку й горя.

        Праця й фантазія в системі дошкільного виховання не повинні протиставлятися. Це два потоки, що зливаються й течуть поруч, ін­коли відриваючись один від одного, але завж­ди живляться з одного джерела — невичерп­ної активності дитини, з якої б'ють джерела її творчості, фантазії, жадібної допитливості, життєздатності. Гра допомагає формуванню в дітей звички працювати, дає радість твор­чості. Дітям приносить задоволення пошук способів розв'язання конструктивних задач. Проявляючи дивовижну винахідливість, вони вигадують, як зробити підйомний кран, вели­ку вантажівку для перевезення будівельних матеріалів. Виготовляючи іграшки для колек­тивної гри, діти разом обговорюють, що й як вони зроблять, об'єднуються для спільного виконання задуманого. Діти зустрічаються з необхідністю порадитися з другом, нада­ти допомогу один одному. Вдало зроблена іграшка сприяє розвитку змісту гри, збагачує її, робить більш тривалою, а інтереси дітей стійкішими. 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

·        Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

·        Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

·        Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

·   Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

·        Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

·        Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

·        Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

·         Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

·        Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

·        Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

·         Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас. 

                                                                                                                                      за матеріалами інтернету

     Щоб  наші діти виросли добрими та чесними дітьмии, не намагаймося вдавати із себе кращих, ніж ми є насправді. Примушуючи себе до чогось, ми робимо щось таке, що не відповідає нашій сутності. Ефективне лише те виховання, яке привчає бути самим собою. Бути, а не вдавати.

     Не раз ми боїмося говорити комусь, хто ми є, бо коли скажемо, то це може не сподобатись. Але ж це все, чим ми багаті!..

     Я-це я. У всьому світі немає нікого, подібного до мене. Мені належить усе, що в мене є: моє тіло, усе, що воно робить, мої почуття, хоч би якими вони були – тривога, задоволення, любов, роздратування, радість; усі слова, які я можу вимовляти: ввічливі, лагідні чи грубі, правильні; мій голос, гучний чи тихий, усі мої дії, звернені до інших людей чи до себе самого.

    Мені належить усі мої фантазії, мої мрії, мої надії і страхи. Мені належать усі мої перемоги й усі мої поразки та помилки.